Ірена Ігорівна Карпа - Baby travel. Подорожі з дітьми, або Як не стати куркою

з деякою обережністю. Євротьотічки з нью-ейдж заточками радо жертвували купки сотенних банкнот євро на ашрам.

Тепер я знаю, як жили поплічники Сай Баби та інших заживо святих людей. Зате була чудова музика під час вечірніх мантро-співів, я побачила, як сінгапурське ТБ бере у святої інтерв’ю і як вона регоче, та й взагалі, цікавий експірієнс і часто ржачні ситуації. Штибу тої, що басейн на території для чоловіків і жінок працює в різні години, і навіть при такій пуританській філософії «купальник», без котрого тебе в басейн не пустять, – це комбінезон із топом на гумці, що прикриє цицьки, і довгі штани…

У Кори в ашрамі саме піку досягла її передчасна криза трьох років із паданням на землю й верещанням. Віруючі мудро кивали головами, мовляв, то з неї демони в присутності Амми виходять. Просто дідусі-бабусі з Європи казали, що і в їх внуків таке було (не тут, вдома) і що це мине. А я цинічно знімала Корині вправляння з убивства моєї психіки на айпад, щоби потім з педагогічною метою їй показати, би їй було встидно. Але доведеться делітнути файл, бачу – Кора з великим інтересом проглядає запис своєї істерики, вмикаючи його знов і знов, що, повірте, не найкращий спосіб сказати мені «доброго ранку»…

М.

Море

– Мам, дай кока-коли!

– Ого, прям кока-коли. А чарівне слово?…

– Путін х…ло!

На жаль, це історія не про моїх дітей, а про дітей знайомих із Жовтневого в Тернопільській області. Але педагогічний підхід їх батьків мені близький…

У різному віці діти реагують на море по-різному. Вперше свідомо, якщо це можна так назвати, Кора полізла в нього у віці півтора роки, за день до мого дня народження – сьомого грудня. І це, як не дивно, не було в якому-небудь теплому Таїланді чи, чого доброго, в Єгипті (там я ще досі не була, до речі). Це була нормальна собі європейська зима в Барселоні. Вдягнуті ми були відповідно: светри, куртки, шапки. От тільки колготи, джинси й черевики довелося з дитини за її настирною вимогою зняти. Бо анекдоту про лебедя, його голу дупу и холодну воду Кора ще не знала. Мені пощастило обмежитися знятими шкарпетками і закоченими джинсами. Отакими ми й залишимося на відео: щаслива Кора в трусах і в теплій куртці, переповнена гордістю за те, що ми майже моржі, я і перелякані іноземці з рукою на мобільних телефонах, гарячково вирішуючи, дзвонити в соціальні служби чи раптом ми з-за Полярного кола сюди вирвалися і оце так гріємося.

До речі, то не тільки в крихітному віці бебіки такі стійкі до холоду: діти в принципі рухаються значно активніше за нас, якщо ви їх, звісно, не прив’язуєте чи не привчаєте змалечку бути розманіженими й томними – тож вдягати їх, як справедливо радять теледоктори, таки слід на один шар менше, ніж ми вдягаємо себе. Перегріта дитина псується швидше за охолоджену, так би мовити. Після травня, проведеного в нетеплих Карпатах, знаходжу своїх дітей брудними, з подертими колінами, в трусах, футболках, босоніж і щасливими. Надворі майже вечір – я пішла вдягати теплішу капюшонку і довші штани, а вони на моє питання, чи не зимно їм, кажуть категоричне «ні», та ще й вимагають негайно їх у басейн відвезти, раз вже на машині приперлася…

Море може бути просто морем, а може ще й океаном. Як правило, навіть зовсім непримітна океанська хвиля має велетенську силу. На острові Ява, приміром, і самому покупатися не вдасться, що вже про дітей казати. Місцеві жителі за віросповіданням головно мусульмани, ніхто особливо не роздягається, так і лізуть у воду у штанах і куртках, раді можливості бодай посидіти на глибині рівня щиколотки, та й то хвилі перевертають людей, як надувні іграшки.

Я, пам’ятаю, якось наївно спробувала було позасмагати на Чорному пляжі (пісок там вулканічний) коло Джок’якарти, так за мною в моєму купальнику синхронно переміщався цілий натовп вельми зацікавлених і вельми вдягнених людей. Коротше, сонячна ванна моя протривала не більше трьох хвилин – поза туристичними резерваціями штибу Балі в таких країнах, як Індонезія, показувати сонцю біле тіло зась. Ну і просто невдобняк.

Той самий Індійський океан, але трохи з іншого боку, коло Шрі-Ланки, трохи, кажуть, доступніший у сенсі плавання, але не для мене з моїм щастям. Спробувавши себе в серфінгу, ледь віддерла біле тіло від рифів і Богу подякувала, що не відтягло мене світ за очі назад до країв моєї юності – Індонезійського архіпелагу. Через цей експірієнс я, не дивлячись на приємні ціни і часте «горіння» путівок до Шрі-Ланки, з дітьми туди не поспішаю.

Звісно ж, при кожному готелі є бодай якийсь та басейн, але я себе у випадку наявності моря відчуваю повним ідіотом, купаючись у хлорці. Тому на Шрі-Ланку ми з дітьми точно колись повернемося – недарма ж вони її на мапі показують із особливим завзяттям, називаючи «маленька гйушка», – але коли трохи підростуть. Щоби досліджувати з ними джунглі, печери, древні храми і зелені гори, трохи подібні на Карпати. Дайвінг же на Індійському океані геть бідненький, якщо вже десь його і пробувати, то або в тій самій Індонезії, але в Тихому океані, або в бюджетному Єгипті, де, окрім огидних мені ол-інклюзівів, є неймовірно багате на коралові рифи, затоплені руїни й підводну фауну Червоне море.

Дивно, але зовсім недалечко від Шрі-Ланки Індійський океан геть не такий суворий, як на ланкійському півдні. (На ланкійській півночі я, якщо чесно, не купалася, бо на момент нашого візиту на острів там лютували сепаратисти на прізвисько «тамільські тигри», про яких мені якась бембіока американка верещала захоплено: «Оу, тайгерз, хау найс!!!», доки я не пояснила їй, що ті пухнасті звірята взагалі-то зовсім не пухнасті, двоногі і з калашами).

На північний захід, на іншому боці Лаккадівського моря – той самий індійський штат Керала, куди ми з дітьми мали нашу епічну подорож. Океан там обіцявся бути теплим і без грубих хвиль – лагідним, як парне молоко. Воно і справді так було, десь за місяць чи півтора до нашого приїзду. Аби ми хоча б у грудні-січні до Індії панаєхалі, то ще би стали учасниками ідилічної картинки, де дітки безтурботно собі хлюпаються в ніжних хвильках коло берега, а батьки настільки розслаблені, що ліниво спостерігають червоний захід сонця, хіба що боковим зором слідкуючи, аби діти не нажерлися піску й не перебили собі апетит.

Так же ж ні. Наше сімейство так